Жидачівська міська територіальна громада
Львівська область, Стрийський район

Про громаду

Жидачівська  міська територіальна громада утворилася відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» шляхом реорганізації Жидачівської міської, Бережницької, Вільховецької, Зарічанської та Млиниської (у складі с. Млиниська, с. Смогів) сільських рад з адміністративним центром – м. Жидачів на підставі рішення Жидачівської міської ради від 24.11.2020р.  № 1 «Про    початок     повноважень     депутатів Жидачівської міської ради VIII скликання 2020-2025 рр.».

Територія Громади становить 16422 га та включає 18 населених пунктів: місто Жидачів, села Бережниця, Заболотівці, Загурщина, Журавків, Рогізно,  Вільхівці, Волиця-Гніздичівська, Іванівці, Пчани, Тейсарів, Туради, Заріччя, Дем'янка-Лісна, Дем'янка-Наддністрянська, Межиріччя, Млиниська та Смогів  Стрийського району Львівської області.

Адміністративний центр громади – місто Жидачів.

Фото без опису

Етапи розвитку міста Жидачів

Перший етап: кінець ХІ - початок ХІV століття Визначення першого етапу формування урбаністичної структури міста Жидачева грунтується на результатах археологічних досліджень та натурних обстежень урочищ Базиївка та Замок. В урочищі Базиївка у 1986-1987 роках були здійснені археологічні розкопки, у яких взяли участь учні дев'ятих класів середніх шкіл №1 та №2, а також СПТУ №81 м. Жидачева. Керівництво розкопок провадив Л.Мацкевий та археологи В.М.Конопля, О.М.Корчинський, О.Г.Овчинніков.

Вони виявили найдавніше поселення на горі Базиївка у найглибшому культурному шарі на рівні 260 - 200 см від поверхні. Знахідки представлені крем'яними виробами, а також поодинокими черепашками молюсків і дерев'яними вугликами. Найперший період заселення території Жидачева у найнищому шарі вони датували як період пізнього палеоліту .

У верхньому пізньопалеолітичному шарі вони зафіксували наступне поселення на глибині від 110 (160) до 120 (170) см від поверхні ріллі, що підтверджувалося комплектом археологічних знахідок.

Третій період заселення території Базиївки фіксований на рівні 60=120 см від поверхні орного поля і датується на підставі проведеного аналізу знахідок добою мезоліту.

У відкладах сучасного грунту виявили матеріали неолітичного часу. На думку археологів це  V- IV тисячоліття до н. е. Також ними було знайдено матеріали доби бронзи, раннього заліза та перших століть нашої ери на глибині 50-60 см від поверхні.

В часі проведення експедиції у нажаль невідомому нам шарі грунту, виявили матеріали середньовічного часу, а саме уламки посуду, окремі блоки каміння, кахлі, залишки різноманітних будівель, обгорілі рештки дерев'яних конструкцій, кістки тварин (найбільше великої рогатої худоби).

Як зазначає Л. Мацкевийпри охоронно-рятівних роботах зібрано окремі матеріали наступних після XII— XIII століть по XX століття включно.

Протягом 1982-1985 років проводилися археологічні дослідження городища в урочищі Замок.  На площі близько 300 м2 експедиція керована О. Корчинським відкрила рештки трьох наземних жител зрубної конструкції, кузні з горном, господарських будівель і господарських ям.

Розробляючи схему першого етапу формування міста Жидачева взялося до уваги, що заселення території має тисячолітні цикли. Нажаль археологічні розкриття не дозволяють чітко встановити розпланувальну структуру до XI століття і тому ця дата є умовною для відліку. Маємо надію, що у майбутньому завдяки новим науковим відкриттям вона опуститься значно нижче. Вперше літописна згадка про місто датується 1164 роком, а саме: "У той же рік була повінь велика в Галичі. За божим допустом од сильного дощу в один день 1 в ніч з Дністра несподівано пішла велика вода на Оболонь, і дійшла до Викового болота, і потопила більше трьохсот чоловік, що пішли були з сіллю із Удеча. І багато людей знімали з дерев, і вози, що їх вода була повикидала, а багато інших потопилося. І хліб у них був сильно дорогий на ту зиму". Можна без сумніву вважати, що вже у 1164 році місто мало свою властиву для того часу урбаністичну структуру, яка сформувалася кілька десятків років раніше до літописної згадки. О. Корчинський вважає, що розквіт міста припадає на кінець XI- початок XIVстоліття. У цей час місто сформувалося як потужний торговельний центр, натомість великої політичної ролі в Історії Руси він не відігравав, можливо у майбутньому будуть відкриті додаткові матеріали які доведуть протилежне.

Теренові обстеження гори Базиївки, замку та центральної частини міста дали наступні результати: на горі в її північно-західній частині збереглися до сьогодні насипні вали та сухі рови, по середині між верхнім 1 нижнім плато великий вал Із сухим ровом, який проходить із півдня на північ у найвужчій частині видовженого гірського плато; у північній частині гори місцями збереглися насипні вали; у східній частині нижнього плато є насипне підвищення (тут тепер стоїть водонапірна вежа); в урочищі замок два глибокі рови, які заповнювалися водою. У центральній частині міста збереглася вільна площа яка в минулому була першою Жидачівською торговицею. Використовуючи приклади міст Галича, Чернігова, Перемишля та Белза розроблено схему першого етапу формування урбаністичного розпланування міста Жидачева.

На нашу думку дитинець розташовувався на горі Базиївка у її північно-західній частині, він був укріплений великим валом та сухим ровом. На цій території імовірно розташовувалася церква, можливо мурована з каменю. По скошеній осі на південний захід розпланований город, укріплений сухим ровом та валом, з Брамою та узвозом який у підніжжя гори переходив в дорогу направлену до Звенигорода. Далі по горі в південно-східному напрямку розташовували два підгороддя, які з'явилися внаслідок розростання міста. В південно-східній границі вони укріплювалися великим валом та сухим ровом з брамою. Окрім цього ядра існувало друге, допоміжне укріплення розташоване на мисі перекопаному ровами - теперішнє урочище замок. Тут був розпланований укріплений двір феодала, можливо боярина. Біля цього мису величезна територія має назву "Кораблище", що вказує на виявлені рештки затоплених кораблів. Беручи до уваги величезний став розташований між сильно виступаючим мисом та горою Базиївкою, вигин річища (старий фарватер) яке зв'язувало став із річкою Стрий можна припустити, що у XI -XIIIстоліттях при південно-західному березі ставу існувала корабельна пристань, повністю захищена гірським масивом та фортифікаціями. Неподалік від пристані у XIII столітті починає розвиватися нове нижнє місто з видовженою торговицею на осі якої розташовувалася церква Різдва Пресвятої Богородиці з цвинтарем. З огляду на безпеку нове поселення мало укріплення - невеликий вал з частоколом (рештки цього валу, нажаль вже розсунутого, вдається прочитати у внутрішніх подвір'ях будинків). Варто зауважити, що на протилежному боці від виступаючого мису розташовувався невеликий замок, що контролював вхід та вихід кораблів із порту. Беручи до уваги величезну територію міста наприкінці XIII століття можна вважати, що Жидачів ставав одним з найуспішніших торгівельних міст давнини . З міста, а радше його частин вели три дороги: одна до Звенигорода на північ, друга до Галича на схід через Межиріччя, третя до Іванівців на південь, а там до Тустані. Варто зауважити, що місце перетину дороги з рікою Стрий в межах села Межиріччя ще у XIX столітті мало назву Княжбрід.

Досі не визначено коли з'явилися топоніми "Базиївка" та "Кораблище". В описах топоніміки населених пунктів Галичини, які збирав А. ІІІнайдер у кінці XIX століття вони не значаться, натомість в Жидачеві зазначені дві дуже важливі території міста, а саме: Царина та Боярники малі і великі.12 Поки що не встановлено місце розташування згаданих частин Жидачева. В описі топоніміки  А. Шнайдер гору Базиївку називає Великою горю, яка на цей час використовується під пасовисько і розташована біля Запречистя.

Розроблена схема першого етапу формування міста Жидачева на нашу думку потребує подальших досліджень та перевірок опертих на документальні і археологічні свідчення. Досі немає такого картографічного матеріалу який показує вуличну мережу дитинця, города, підгородь та нижнього міста. Можемо лише припускати, що Існувала головна вулиця яка проходила вздовж плато гори Базиївки, до якої примикали другорядні локальні вулички. Забудова на дитинці та у городі була вишуканою, переважно дерев'яною, можливо траплялися муровані з каменю будівлі. У підгороддях та у нижньому місті дерев'яна скромна забудова, оскільки тут зосереджувалися ремісничі та торгівельні квартали. Знайдені на городищах археологічні знахідки, а саме вироби з металу свідчать про велику кількість майстерень з обробки металу. Можливо ця традиція продовжувалася аж до XIX століття, оскільки в описі міста Жидачева А. Шнайдера зазначалися наступні території міста - поклади дармової руди, копальні руди: Адольфа, Леона, Станіслава, Йозефа, Кароля, Генріха, Ігнатія, Макса.

З огляду на втрату матеріалів фіксації у цей етап не вдалося включити результати археологічного дослідження В. В. Ауліха проведені у 1965 році. Тоді у південно-східній околиці міста Жидачева археолог виявив поселення черняхівської культури III- IV століття нашої ери, яке було зареєстроване як пам'ятка археології місцевого значення №183 від 5.05.1972 р.

 

Другий етап:  XIV- XVстоліття. В цьому етапі простежується період занепаду величезного городища на горі Базиївка та формування "нового" Жидачева з розвинутою вуличною мережею, двома замками та торгівельними трактами. О. Мацюк вважає, що городище на Базиївці почало занепадати після монгольської навали 1241 року, та зруйнування фортеці Данилом Галицьким у 1251 році, а час відродження і перебудови замків розпочинався лише у XIV- XV століттях. 5 3 причин обмеженості матеріальних свідчень складно визначити у який спосіб занепало городище, натомість замок відбудувався досить швидко. О.Мацюк вважав, що замок згаданий у Географічному словнику, як "існуючий за часів польського короля Казимира Великого та укріплений валами і парканами" пов'язаний з малим городищем в урочищі "Замок". Далі О. Мацюк у своїй статті зазначає, що цей же Географічний словник повідомляє, що "угорська залога, посаджена в Жидачівському замку угорським королем Людовиком, була вигнана лише декілька років після смерті цього ж короля, а саме у 1390 році". Не погоджуючись з тим, що замок існував у Жидачеві у XIII столітті О. Мацюк зазначає: "численні архівні матеріали і друковані джерела будівництво нового замку подають лише під 1448 роком. Збереглася грамота (привілей) жидачівського старости, краківського каштеляна Івана з Чижова, в якій він свідчить, що жителі (міщани) Жидачева добровільно побудували частину замку з такою умовою: якби замок у майбутньому був знищений, громадяни не зобов'язані його відновляти чи ремонтувати. Одночасно староста запевняє, що вони не будуть вартувати замку, але, на випадок нападу, повинні його обороняти. Грамота датована 8 лютим 1448 року" Збереглися й інші численні матеріали про замок з XV століття. О. Мацюк був переконаний у тому, що замок про який згадувалося у джерелах розташовувався на виступаючому мисі. тепер урочище Замок, але нажаль складно пояснити саме таке його розташування, а також брак достатньої площі для будівництва оборонної споруди. Споруда замку потребувала значно більшої території та розташовувалася на території яка контролюватиме торговельні тракти та цілу територію міста. Якби замок розташовувався на мисі, то він би не відігравав великої ролі у обороноздатності міста та контролюванні доріг. При обстеженні території нижнього плато на Базиївці (тут розташована сьогодні водонапірна вежа) вдалося виявити підвищення залишене від оборонної споруди, зручність його розташування відносно міста та доріг. Це лягло в основу твердження, що саме тут розташовувався верхній замок, а також й те твердження, що замок розташовувався на горі за Пречистою, Гора за пречистою це Базиїівка, а не мисовий виступ, як це припускав 0. Мацюк. На виступаючому мисі у цей час міг існувати нижній допоміжний замок, або оборонний двір, який у свою чергу також у минулому називали замком.

Відомо, що місто отримало магдебурзьке право у 1393 році, Попередньо згадана дискусія навколо жидачівського замку і ця дата дають підстави для припущення того, що вже у середині XIV століття місто мало ринкову площу, храми та міські укріплення. У цей час тут були Церква Різдва Пресвятої Богородиці, церква Теодора Тиронського. Римо-католицька парафія у Жидачеві виникла перед 1387 роком, коли Владислав Ягайло надав їй у посаг село Рогозно. Укріплення міста складалися з валів та ровів, можливо частоколу, а також двох дерев'яних брам. Усі будівлі, а саме храми, ратуша, склади, житлові будинки, майстерні та стодоли були дерев'яними. Наявність двох українських храмів свідчила про велику кількість парафіян. Вже при наданні місту магдебурського права римо-католицький священик отримав два лани ґрунту, а у 1415 році Свидригайло розширив володіння парафії на черговий лан ґрунту і 20 поселенців на передмістях Жидачева, Ці передмістя розпланувалися у південній частині плато піднятого над заболочено територією річки Стрий, У цей період місто розташовувалося на перехресті львівської, галицької та тустанської доріг. Можливо ще й у цей період функціонувала корабельна пристань, яка дозволяла ходити кораблям до ріки Дністер, а там у Чорне море» У цей період розвитку міста тут з'являється невелика єврейська громада» Перша згадка про неї датується 1450 роком, а саме про збирача податків Галицької землі Самсона з Жидачева, який у 1461-1463 роках утримував в заставі три села: Середнє Старе, Середнє Нове та Ольхівець. Беручи до уваги те, що місто розросталося, заселялися передмістя, а міщани мали вплив на прилеглі території та політику замкової адміністрації, а саме ставили їй вимоги, можна вважати, що у XIV- XVстоліттях відбулося встановлення нового полісу, з регулярною мережею вулиць, планованим розташуванням храмів та великою за розміром ринковою площею

Третій етап:  початок XVI - середина XVII століття. У цей період місто збільшує свою територію захоплюючи колишні передмістя, перебудовує храми та замкові споруди, водночас зазнаючи шкоди від пожеж та військових дій. Так у 1621 році шляхта, зібрана на Вишенському сеймику, звернулася до Польського сейму з просьбою "порятувати" жидачівський замок, який ставить опір поганським нападам. Замок у Жидачеві згадується у 1565 році. О. Мацюк зазначає, що матеріали про потребу відбудови і зміцнення замку у  XVI – XVII століттях публікує Антоній Прохаска, покликаючись на Castrensia Zydaczoviensia, Rel.45, p630-631.Така пильна увага до присутності замку на цій території свідчить про його важливість та постійну модернізацію, яка проявилася у розбудові та покращенні оборонних функцій, нажаль за браком достатніх археологічних даних складно охарактеризувати оборонну архітектуру жидачівського замку періоду початку XVI - середини XVII століття. На нашу думку у цей час Існували два укріплені пости - верхній та нижній замки, на горі та на мисі біля ставу.

Саме ж місто у черговий раз розширюється за рахунок збільшення території у східному напрямку та частково на південь. Уже на той час середмістя нараховує три українські дерев'яні церкви, а саме Різдва Пресвятої Богородиці, Теодора Тиронського, Воскресіння Божої Матері. На передмісті будується дерев'яна церква св. Миколая. Також у цей період розпочинається будівництво мурованого римо-католицького костелу» На думку польського дослідника Яна К.Островського основні частини теперішньої будівлі храму були зведені у 1577 році завдяки фундації Миколи Легензи, тодішнього завихойського каштеляна, жидачівського старости у 1561-1591 роках.

Черговий етап будівельно-декоративних робіт, фінансованих ЄжиЖулчинським г. Любич (старостою у 1603 - 1620 роках) завершився консекрацією храму у 1612 року Фрагменти оздоблювальних робіт збереглися до сьогодні у вигляді трьох різьблених ранньо-ренесансових порталів, мистецькі елементи та якісна різьба свідчать про фахових майстрів, інвесторські можливості та становище римо-католицької парафії у місті. Ян К. Островський вважає, що храм був сильно пошкоджений в часі турецько-татарської навали 1620 - 1621 року, та козацького нападу 1649 року. Мурована святиня у цей час мала риси оборонного будівництва, оскільки розташовувалася біля міських укріплень та міської брами.

У цей період збільшується єврейська громада. Науковець Й.Гельстон пише, що про євреїв міста Жидачева та інших міст цієї землі згадується у розпорядженні польського короля Зиґмунда І від 03.07.1521 року, де він наказує збирачам податків знімати з євреїв мито в розмірі, який було визначено на сеймі в Бидгощі. Згідно з реєстром королівських податків з 1538 року в Жидачеві проживало 9 єврейських родин. Нажаль не відомо, чи була у цей час в Жидачеві споруда синагоги. З причин турецько-татарської навали кількість єврейських родин зменшилася і у 1629 році в місті проживала лише одна.

На ринковій площі у цей час, поруч із дерев'яною ратушею відбуваються часті торги та будуються нові маленькі крамнички. Після того як польський король Зигмунт І надав місту права на проведення трьох ярмарків протягом року місто почало розбудовуватися інтенсивніше. Отже протягом третього періоду розбудови місто відігравало роль поважного полісу у вибраному регіоні. Так на мапі Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Руси, Прусії та Волощини 1513 року, надрукованої у Страсбурзі є позначене місто Жидачів (Sydazow). Урбаністична структура середмістя зазнає помірних змін, а саме об'єднуються колишні передміські та середміські вулиці, змінюється пояс оборонних укріплень — вали та рови.

Четвертий етап:  друга половина XVII середина XVIII століття. У цей період місто суттєво збільшує свою площу, фактично набирає максимально можливих просторових координат. Решта позаміських територій були мочарами та такими, що не є придатними для заселення. Нажаль городище на Базиївці залишається порожнім і використовується як пасовище.

Після захоплення та зруйнування замку повсталими селянами і козаками 1649 року його знову перебудовують та укріплюють. Про це написано у скарзі шляхтича Станіслава Вальгурського від 16 квітня 1649 року в Жидачівськийгродський суд на жидачівських міщан. В люстрації 1662 року подано загальний опис жидачівського замку: "Замок на горі за містом, біля замку вал, на ньому паркан (частокіл), місцями побитий ґонтами, всередині замку 4 кімнати і нова каплиця; навколо замку 4 башти, моздир і 8 гаківниць". У цьому описі бракує означення будівельного матеріалу з якого були збудовані замок (будинок), башти та каплиця. На думку О.Мацюка це звичайнісінький оборонний двір з гучною назвою "замок". Далі науковець зауважує, що сеймик 1665 року наказав переховувати земські акти в жидачівському костелі, оскільки в замку не було місця. На нашу думку в замку дійсно не було зайвого приміщення для цього, але мова не йшла про брак території, оскільки вже сеймик з 1670 року доручив своїм послам старатися про відповідне приміщення для книг... Невідповідність цього приміщення полягала в тому, що жидачівський замок знаходився досить далеко від міста, що було не вигідно громадянам. Це твердження в черговий раз доводить, що замок розташовувався не на мисі, а на нижньому плато гори Базиївки. Далі у статті О.Мацюк пише, що "вже на сеймику 1687 року вирішено збудувати мурований "склеп" для зберігання книг у жидачівському замку. Однак і цього, здається небуло виконано, оскільки рішення чергового сеймику з 23 вересня 1690 року наказувало повернутися до давнього способу зберігання книг на замку» Незважаючи на різноманітні рішення новий склеп для архіву на замку так і не збудували, а давній разом з канцелярією завалився, правдоподібно, в кінці травня 1699 року»" Люстрація замку 1665 року так описує його: "Замок на горі за містом» Коло того замку вал» На валі місцями стоїть паркан і оббитий гонтом, а в середині замку новозбудовані 2 ізби, а 2 старі, і каплиця нова; там же стара стайня на якій недавно вітер верх завалив, а на інших будинках місцями гонтиздер» Навколо замку 4 башти» Моздир у цьому замку є рівний і 8 гаківниць».40  Варто зауважити, що коли писалося про здертий ґонт на інших будинках то ці споруди стояли відокремлено і були досить обширні, з великим і високим дахом». Уже ближче до середини XVIII століття замок починає занепадати, навколо нього відбуваються судові процеси між різними власниками». Зрештою доходе до того, що від нього не залишається й сліду». Цей період став останнім у історії розбудови та зрештою існування жидачівського замку».

У цей період в склад середмістя входять чотири дерев'яні українські церкви - Різдва Пресвятої Богородиці, Теодора Тиронського, Воскресіння Божої Матері та св. Миколая. Можливо біля церкви Різдва Богородиці був василіанський монастир, який пізніше дав назву горі Базиївка. Саме у цій церкві первинно знаходилася ікона Богоматері Воплощення (Оранта). Церква св. Миколая розташовувалася на полі зі східної сторони міста за латинським костьолом.41 За переказом Церква Різдва завалилася внаслідок підмулювання гори водами ріки Стрий. Тоді ікону Богоматері Воплощення з церкви Різдва переносять до церкви св. Миколая і у візитації 1733 року це занотовано. Місце розташування Воскресенської церкви пов'язане з південними дільницями міста, де мешкало найбільше містян сільськогосподарників». Приблизно у середині XVIII століття до неї перенесли знамениту жидачівську ікону, оскільки у візитації 1762 року вона там вже знаходилася» Варто зазначити, що церква св. Миколая імовірно розташовувалася на території бастіону, сформованого для укріплення міста в другій половині XVIIстоліття». Чотири українські церкви свідчать про етнічний склад міста і переконують, що більшість міщан Жидачева були українцями.

У цей період римо-католицький костел практично не зазнає змін. У дуже лаконічному протоколі візитації 1717 року записано, що костел має два вівтарі, з яких один належав до алтарії Хреста Св. Трійці, вівтар був поламаний і непридатний до вживання. Після козацьких воєн, як зазначено у цій візитації костел Успіння Діви Марії потребує репарації. При парафії діяли Братство Rozancowe(1740 р) та Милосердя, а також шпиталь, занотований у 1722 році.

Також у цей час в Жидачеві створюється монастир Августинів, розташований на півночі, за костелом та недалеко від ставу. Він діяв протягом 1708 - 1718 років. Нову фундацію монастиря під назвою Утішання Божої Матері виконав Францішек Ян Дідушицький перед 1772 роком. Така коротка тривалість існування монастирського комплексу покищо складно пояснити, натомість можна стверджувати, що він був збудований з дерева і потребував великих коштів для утримання та розбудови. Місце розташування монастиря добре засвідчене на карті майора Фон Міга кінця XVIIIстоліття. Скрутне становище польської громади Жидачева відповідно відобразилося на існуванні головного парафіяльного храму та монастиря.

Після скрут першої половини XVIIстоліття поступово починає відроджуватися єврейська громада Жидачева. На думку Й. Гельстона наприкінці 60-их років XVII століття відбуваються зміни для єврейської громади жидачева.49 Вже у 1671 році польський король Міхал надає право євреям Жидачева займатися орендою, пропінацією та торгівлею. Зміцнення громади проявилося у будівництві дерев'яної синагоги приблизно у 1727 році, оскільки за даними австрійської комісії 1827 року вона мала близько 100 років. Синагога була збудована в межах приринкового західного кварталу. У північній частині міста, під Базиївкою, був розпланований єврейський цвинтар, найдавніші надгробки якого датувалися другою половиною XVII століття. При обстеженні території цвинтаря виявилося, пагорб на якому він розпланований утворився внаслідок прорізання у виступі гори Базиївки частини дороги на Львів.

Урбаністична структура міста, вулиці, площі у цей період складалися з нашарування попередніх етапів розбудови міста. Складно визначити характер міських фортифікації найімовірніше це були вали з парканами оббитими гонтом і рови, можливо на місцях примикання вулиць розташовувалися невисокі башти, брам згідно торгівельних трактів було п'ять, місто мало шляховий зв'язок зі Львовом, Журавно, Межиріччям, Стриєм, Роздолом. Ринкова площа не змінювала свого положення, а по середині розташовувалася дерев'яна ратуша.

Пятий етап: середина XVIII- XIX століття. Для п'ятого етапу важливими компонентами стали руйнування верхнього замку та формування двору на мисі біля ставу, зникнення церкви Різдва Богородиці, Миколая та Теодора, розбудова церкви Воскресіння Господнього, ліквідація та руйнування монастиря Августинів, розбірка міських оборонних укріплень та зникнення кількох маленьких вуличок, формування нового християнського цвинтаря за містом, формування фільварку та нового двору біля міста.

Після судових процесів між королівським скарбником Грабовським, вдовою литовського підскарбникаБожецькою і Михайлом Жевуським за право володіти маєтками в Жидачівському старостві жидачівський замок занепадає. Отож у 1767 році король Станіслав Август видає постанову: "Повідомлено нам, що староста Михайло Жевуський, подільський воєвода, має намір для громадського добра з немалим своїм коштом допровадити до належного стану спустошений замок (arcemdesolatamresaurare), отже з цього приводу дозволяємо притягнути міщан до підвод, але не дальше як на віддаль десяти миль і не частіше як 2 рази на рік до днів його життя . Тут необхідно звернути увагу на те, що замок є спустошеним, натомість "Інвентарний опис замку Жевуських у містечку Жидачеві та список картин і дзеркал, переданих дозамку" 1769 року подає інформацію про інший замок і у непоганому стані. Отже, Жевуський мав намір відновити верхній замок, але так і не спромігся цього зробити. Недарма М. Орлович на основі різних публікацій констатував існування тут замку гродського староства, з якого не залишалося жодного сліду. На мапі Фон Міга з 1782 року зазначено на виступаючому мисі впоперек розташовану споруду, імовірно двір та господарську будівлю, через рів перекинуто міст. Недалеко від двору розташовано фільварки жидачівські разом з шпихліром згаданим у описі 1769 року як новозбудований (імовірно зберігся по сьогодні). На мапі майора Шпехта з 1787 року накреслено невеликий замок і означено "alterSchloss". Варто зауважити, що старий замок і був власне замком Жевуського. Невідомо чому він названий старим, можливо вже у 1787 році він потребував реставрації. Також при описі гори вказано на наявність там старих валів. До середини XIX століття замок або двір на мисі занепадає, натомість розвивається територія фільварку, яка переходе у власність гр. Скарбків. Протягом XIX століття територія фільварку розрослася до невеликого палацового комплексу з палациком, довгими офіцинами господарського призначення та дерев'яним шпихліром (1767 року будівництва).

Значно докладніший опис жидачівського костелу поданий у візитації 1768 року. Костел стояв по середині цвинтаря оточеного дерев'яною огорожею. Дерев'яна дзвіниця виконувала одночасно функцію брами зі сторони міста. Костел вимагав певних ремонтних робіт, але його загальний стан був добрий. Пресвітерій був перекритий склепінням, а нава накрита дерев'яним стропом. Не зовсім чітким є опис прибудови з північної сторони. На думку Я.К. Островського це крухта або захристія (у якій розташовувався архів жидачівського повіту). Тодішній староста, воєвода подільський Михайло Жевуський зобов'язався власним коштом відновити ці приміщення. Ремонтними роботами опікувався на костелі опікувався придворний архітектор Жевуських Флоріан Ріхтер. Чергові відомості про стан костелу походять з 1819 року. Тоді храм був ново помальований і покритий новою дахівкою, передкостелом й далі стояла дерев'яна дзвінниця-брама. Приблизно у 1850-му році біля костелу збудували плебанію, а у 1875 році незначні реставраційні роботи по доповненню бракуючих частин порогу порталу 1577 року, У 1895 році зазнав ушкоджень від пожежі і у наступному році був відремонтований.

Складніша доля склалася у монастиря ОО Августинів. Після повторної фундації Францішка Яна Дідушицького у кінці 1760-их років він так І не сформувався, У 1783 році монастир був скасований, а територію, що залишилася після нього купили Ян і Саломея зі Стадницьких Уфнярських.

Протягом другої половини XVIII століття ще Існують церкви Теодора Тиронського, св. Миколая та Воскресіння Господнього. У 1777 році стольник коломийський Дмитро Шумлянський подарував дуба для встановлення фігури на місці церкви "Пречистої", яку зруйнувала ріка. У 1848 році на місці старої будують нову дерев'яну дводільну, безверху костельного типу церкву Воскресіння Господнього. На карті Фон Міга та майора Шпехта кінця XVIII століття є зазначеною церква св. Миколая, Вона згоріла від удару блискавки у 1801 році, У 1910-му році на місці церкви коштом громади поставили кам'яну фігуру Г.Н.І.Х., яку у 1950-му році перенесли на подвір'я церкви Воскресіння Господнього. Дерев'яна церква Теодора Тиронського також перестає існувати на початку XIX століття. На місці церкви встановлюють коштом парафіян фігуру, нажаль сьогодні територію церкви та цвинтаря забудовують садибними будинками! У кінці  XIX століття починається мурування нової церкви Воскресіння Господнього запроектованої В.Нагірним. Будівництво завершується у 1890-му році.

У другій   половині XVIII століття активізується життя єврейської жидачівської громади. Вже у 1765 році тут проживає 199 євреїв. Кінець XVIII століття пов'язаний з діяльністю в Жидачеві хасидського Цадика Цві Гірша, вченого-талмудиста, який намагався систематизувати терміни та поняття Кабали.72 На початку XIX століття єврейська громада відкриває школу керовану Нафталі Гіршем, яку у 1828 році за проханням громади отримають дозвіл на продовження її утримання в будинку №292. У 1787 році відкривається єврейсько-німецька школа, у якій навчалося близько 100 учнів, У 1809 році інтер'єр божниці прикрашають розписами з зображеннями біблійних тварин, орнаментів, гебрайської каліграфії, краєвидів Святої землі та Єрусалиму.

У цей період місто активно змінює свою урбаністичну структуру. При порівнянні кар Фон Міга, майора Шпехта та кадастрової карти 1850 року прослідковується зникнення не лише храмових споруд, але й локальних вуличок, валів та ровів, ряду важливих міських об'єктів, не змінюється ринкова площа на своєму місці залишається дерев'яна ратуша. Важливі відомості, щодо стану міста та його наповнення важливими спорудами подають Иосифінська та Францисканська метрики. Для повноти висвітлення структури міста подаємо фрагменти виписок з метрик, виділені слова звертають увагу на важливі аспекти міського суспільного та просторового укладу.

Шостий етап: кінецьXIX- XX століття Для цього етапу властивим є виникнення нових дільниць міста, втрата Історично-сформованих кварталів, забудови та визначних пам'яток, а також спорудження нових як цінних так І дисгармонійних для містечка з багатою архітектурною та містобудівельною традицією.

Городище на горі Базиївці не відроджується. В часі першої  світової війни тут розташували російський оборонний пункт від якого залишилися шанці та невеликий цвинтар із понад 200-ми похованнями. Нижнє плато гори Базиївки у 1970-1990 роках було нажаль забудоване. На території горішнього замку розташували водонапірну башту, яка з причин розташування на насипних ґрунтах похилилася і загрожує заваленням. Нижній замок .на мисі зовсім занепав і сьогодні є порожнім. На першому від міста горбі у 1992 році спорудили пам'ятник жертвам тоталітаризму.

З чотирьох давніх церков залишилася церква Воскресіння Господнього 1890 року будівництва. На куті ринкової площі і по середині давньої вулиці у 1995 році розпочали будівництво нової церкви Всіх Святих (будівництво не завершено по сьогодні).

Жидачівський костел в 1933 році було реставровано ззовні, а у 1938 виконано розписи інтер'єрів. У 1941 році внаслідок німецького бомбардування була знищена плебанія. У 1964 році костел був зачинений. До 1989 року використовувався як склад, автостанція, історичний музей.

В часі військових дій першої світової війни згоріла стара дерев'яна синагога. В часі другої світової війни єврейська громада Жидачева зазнала жахливої катастрофи - ІІІоа. Тоді знищили й цвинтар. Лише на початку дев'яностих років коштом нащадків родини Айхенштайн та цадиків Комарна були відновлені два Охелі.

У 1888 році будується будинок суду на вулиці Садовій (колись Судова). У 1862 році споруджують школу. У 1931 році завершують будівництво Народного дому, українського осередку національно-культурного руху. У 1908 році зведено будинок польського товариства Сокіл. У 1912 році спорудили будинок повітового староства, яке сьогодні використовується як приміщення поліклініки. У другій половині XX століття тут розташовувався жидачівський райком компартії.

У другій половині XX століття забудовується територія монастиря ОО Августинів (сьогодні вул. Гайдамацька) та район "Завалля" (вул. Акад. Грушевського).

У 1945 році Рада міністрів СРСР розпочала підготовчі роботи по будівництву підприємства з виробництва паперу у Жидачеві. у 1949 році розпочали будівництво головного корпусу картонної фабрики і вже у 1951 році фабрика випустила перший картон, 3 розвитком целюлозно-паперового комбінату розвинулося місто. Розпочалося будівництво нових дільниць за межами історичної частини. 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень