"СТЕЛА ПАМ'ЯТІ" НА ПЛОЩІ СВОБОДИ У МІСТІ ЖИДАЧЕВІ ПОПОВНИЛАСЬ ПОРТРЕТАМИ ЩЕ ШЕСТИ ПОЛЕГЛИХ ГЕРОЇВ
20 лютого в День Героїв Небесної Сотні в місті Жидачеві, біля «СТЕЛИ ПАМ’ЯТІ» полеглих Героїв, за участі рідних і близьких Захисників України, представників духовенства, учасників Революції Гідності та ветеранів російсько-української війни, відбувся патріотичний реквієм «БІЛІ ЛЕБЕДІ З ПЕРЕБИТИМИ КРИЛЬМИ».
Вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні та полеглих Захисників України розпочали спільним виконанням Гімну України. Присутні на площі Свободи хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих Захисників України, яких було згадано поіменно. Пом’янули наших Героїв спільною Молитвою, покладанням квітів та запаленням лампадок. Учасники реквієму почули зворушливу розповідь матері про свого сина - Юрія Івасишина.
Вже після завершення патріотичного реквієму рідні та близькі полеглих Захисників України ще довго не розходились, підносили квіти і лампадки до «СТЕЛИ ПАМ’ЯТІ». Сюди вони приходять майже кожен день, приходять наші дітки, молодь, мешканці громади і наші гості.
Сьогодні «СТЕЛА ПАМ’ЯТІ» поповнилась портретами ще шести наших Героїв, які віддали своє життя за Україну, за нашу Свободу.
Юрій Михайлович Івасишин - (21.01.1989-12.07.2024). Захисник України народився 21 січня 1989 року в місті Жидачеві, навчався у місцевій школі №2. Згодом навчався у «Львівській політехніці». І вже у студентські роки брав участь у Помаранчевій революції. Переїхав до батьків до Праги. У Чехії він стає організатором багатьох заходів, спрямованих на підтримку української культури та висвітлення правдивої історії України. У листопаді 2014 року Юрій Івасишин прибув до Києва й став активним учасником Революції Гідності. Під час силового розгону мирного мітингу був поранений. Ці події лише зміцнили його рішучість боротися за свободу і майбутнє України. Юрій Івасишин був учасником АТО, захищав Україну у складі підрозділу «Сокіл» ОДЧ «Карпатська Січ». Після повернення з фронту спільно з побратимом написав свою першу книгу «Смерть царя», яка базувалася на реальних подіях Революції Гідності та російсько-української війни. Повномасштабне вторгнення рф застало його в Чехії, тож він знову не міг залишитися осторонь і пішов захищати рідну землю. Спершу приєднався до самооборони Жидачева, згодом вступив до лав Інтернаціонального батальйону, пізніше був у складі морської піхоти ГУР МО України. Вже у серпні 2022 року отримав відзнаку Президента України і звання сержанта. З осені 2022 року і до останнього дня Юрій числився за ГУР МО України, спецпідрозділом «Артан». Під час бойових дій під Бахмутом Юрій Івасишин отримав важке поранення. Після численних операцій і реабілітації, маючи інвалідність ІІ групи, все ж повернувся до служби. 13 грудня 2023 року отримав підвищення по службі. Життя Героя обірвалося 12 липня 2024 року. Чин похорону Захисника України відбувся 12 грудня 2024 року в гарнізонному храмі св.. Апостолів Петра і Павла. Поховали Воїна на Марсовому полі.
Юрій Вікторович Пронюк – (8.03.1994-28.10.2024). Захисник України народився 8 березня 1994 року в місті Жидачеві. Навчався у школі №54 міста Львова та у Львівській державній фінансовій академії. Після завершення навчання працював у будівельній сфері у Республіці Польща. Активно займався спортом, любив грати на гітарі та співати. За словами рідних, «був чудовим батьком та чоловіком, дуже талановитою людиною, яка в усьому досягала успіху. Добрий, розумний, справедливий і чесний, він не боявся нічого. Великий патріот своєї країни». Із початком повномасштабного вторгнення рф повернувся з-за кордону та добровільно став на захист рідної землі. Мав лиш коротку мить, щоб попрощатися у березні 2024 року із батьком, який був Захисником України. У день чину похорону батька вирушив на фронт. Виконував бойові завдання із оборони суверенітету і територіальної цілісності України у лавах 4-го окремого загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення Національної гвардії України. Боровся з окупантами на території Донецької, Луганської, Запорізької областей. За особисту мужність молодший лейтенант 4-го окремого загону спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України Юрій Пронюк був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України». Воїн загинув 28 жовтня 2024 року поблизу селища Вишневе Донецької області. Чин похорону Героя відбувся 2 листопада 2024 року у Гарнізонному храмі св. Апостолів Петра і Павла. Похоронили Захисника України у місті Львові, на Личаківському кладовищі.
Олег Степанович Максимків – (22.01.1996-11.11.2024). Захисник України народився 22 січня 1996 року в селі Жирова, навчався у Жидачівському закладі загальної середньої освіти №3 ім. О. Партицького. Був наполегливим у здобутті знань, після школи продовжив навчання у виші, здобув добру освіту. Був справжнім патріотом та надзвичайно добрим і чуйним, харизматичним лідером, розумним, креативним, талановитим, із загостреним почуттям справедливості та вольовим характером. Він любив життя, прагнув досягти в усьому успіху. У непростий для нашої країни час він якраз проявив ці свої найкращі риси характеру, ставши на захист рідної землі від російської агресії. Воїн з честю виконав свій військовий обов’язок в штурмовому батальйоні 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Пройшов шлях від солдата до командира роти. Вмів підтримувати здоровий моральний дух у підрозділі та діяти організовано й злагоджено в критичних ситуаціях. 28-річний Воїн, командир роти 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, лейтенант Збройних Сил України Олег Максимків загинув 11 листопада 2024 року в районі населеного пункту Оріхово-Василівка Донецької області (напрямок Часів Яр – Бахмут). Похоронили Героя 16 листопада 2024 року в селі Жирова Ходорівської громади.
Богдан Валерійович Білоцерковець – (12.01.1986-6.12.2024). Захисник України народився 12 січня 1986 року в місті Жидачеві, навчався у місцевій школі №2. Солдат 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу Богдан Білоцерковець загинув у бою за рідну землю 6 грудня 2024 року в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області. 38-річного Воїна похоронили 13 грудня 2024 року в місті Жидачеві.
Михайло Васильович Щур – (17.10.1997-17.12.2024). Полеглий Герой народився 17 жовтня 1997 року в селі Межиріччя Жидачівської громади. Навчався у місцевій школі та школі №1 міста Жидачева, а також у Львівському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту та Чернівецькому залізничному коледжі. Працював на підприємстві «Улар». Був добрим, чуйним, товариським. Понад усе любив рідну землю. Солдат-розвідник 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR Михайло Щур, захищаючи рідну землю, загинув 17 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Успенівка Покровського району Донецької області. Похоронили Героя 22 грудня 2024 року в селі Межиріччя Жидачівської громади.
Роман Мартинович Нюняк – (16.08.1975-21.01.2025). Воїн народився 16 серпня 1975 року в місті Жидачеві, навчався у місцевій школі та Жидачівському професійному ліцеї, де отримав диплом з відзнакою. Згодом навчався у вузі в Херсоні. Працював у колективах Жидачівського целюлозно-паперового комбінату та місцевого підприємства «Монді», а також за межами України. У лавах Збройних Сил України був з липня 2023 року. Захищав рідну землю від російської агресії на Харківському напрямку. Старший солдат 125-ї окремої бригади територіальної оборони Роман Нюняк помер 21 січня 2025 року в реанімаційному відділенні госпіталю міста Харкова. Похоронили Захисника України 28 січня 2025 року в місті Жидачеві.
Вічна пам’ять, шана і слава Героям!
